Музичний інструмент

Article on other languages:

Музи́чний інструме́нт — інструмент, призначений для виконання музики. В принципі будь-який інструмент, що здатний відтворювати звуки за певних умов і в певних музичних традиціях може бути використаним, як музичний. Наука, що вивчає історію, культурні традиції та технічні особливості музичних інструментів називається інструментознавством або органологією.

Зміст

Класифікація музичних інструментів

Докладніше у статті: Класифікація музичних інструментів

Основоположна класифікація, що базується на акустичних властивостях музичних інструментів, була розроблена французькими музикологами Ф.Гевартом («Nouveau traite d'instrumentation», 1885), В. Ш.Махійоном (англ. Victora Charlesa Mahillona), та вдосконалена австрійськими вченими Е. М. фон Хорнбостела (англ. Ericha Moritza von Hornbostela) i К. Заксом (англ. Curta Sachsa), в 1914 році. Ця класифікація отримала назву Класифікації Закса-Хорнбостеля. За цією класифікацією музичні інструменти поділяються в залежності від джерела звуку наступним чином:

  1. Ідіофони — джерелом звуку є коливання самого тіла інструменту, напр. дзвін, ксилофон, трикутник, тарілки, кастаньєти, гонги та ін.
  2. Мембранофони — джерелом звуку є коливання натягнутої мембрани, по якій вдаряють руками або спеціальним приладом (паличками, калаталкою тощо). До мембрафонів належать барабани, литаври, том-томи та ін.
  3. Хордофони — джерелом звуку є коливання натягнутої струни (або кількох струн). В залежності від способу, в який музикант видобуває звук зі струни, розрізняють:
  4. Аерофони — джерелом акустичних коливань є стовп повітря, замкнений в резонансному просторі стовбуру інструменту. В залежності від способу, в який виконавець збуджує коливання стовпа повітря, аерофони поділяються на:
    • флейтові, в тому числі
      • окаринові (у вигляді посудин, напр. окарина)
      • повздовжні флейти — інструмент тримають у повздовжному положенні. Розрізняють також одностовбурні інструменти (напр. блок-флейта, сопілка) та багатостовбурні (най, флейта Пана)
      • поперечні флейти — оркестрові флейти (див. флейта).
    • язичкові — коливання стовпу повітря збуджується тростиною, яка починає вібрувати під тиском повітря, що вдувається виконавцем. Розрізняють язичкові з однією тростиною, як, наприклад в кларнета і саксофона, та подвійною, як наприклад в гобоя, фагота, зурні.
    • флейтово-язичково-клавішні, зі складною механікою, до яких відносяться орган, а також акордеони, баян тощо
    • Мундштучні — коливання збуджуються губами виконавця, що прикладаються до мундштука. Це — мідні духові — труби, тромбони, валторни, різноманітні роги, а також трембіта.

Пізніше в окремий вид музичний інструментів долучаються

Інструменти симфонічного оркестру

З розвитком професійного музичного мистецтва в Європі, протягом 16-19 ст. формується традиційний інструментарій симфонічного оркестру (історичний нарис див. оркестр). Інструменти симфонічного оркестру традиційно поділяються на

В окремому порядку (поза групами) в симфонічних оркестрах використовують арфу, фортепіано, челесту та інші інструменти.

Українські народні музичні інструменти

Інструменти, створені носіями етносу для виконання творів музики. Музичні інструменти українців поділялися на ударні, духові та струнні.

До найдавніших ударних відносять бубон, бугай, тулумбас. Крім того, для створення шумових ефектів використовували деякі предмети побуту — підкову, рубель, качалку тощо. Бубон — дерев'яний обруч діаметром близько 50 см, на якому закріплювалась мембрана зі шкіри. В обручі робили прорізи, куди вмонтовували маленькі дзвіночки, металеві пластинки — брязкальця. На Запорізькій Січі набули великого поширення тулумбаси — металеві, часто мідні, казани, затягнуті шкіряною мембраною, по якій вдаряли дерев'яним молотком. Любили українці і бугая — інструмент у формі невеликого конусоподібного барильця. На мембрані був проріз, куди вставляли пучок кінського волосся («хвіст»). При смиканні його вологими пальцями добувався сильний звук, схожий на ревіння бугая (звідси походить і назва).

Співучий народ створив також цілий ряд духових інструментів: сопілку (денцівку, зубівку, флояру), трембіту, ріг, сурму, трубу, волинку. Найулюбленішою була сопілка — інструмент, виготовлений із калинової гілки, бузини, ліщини, очерету та ін. Довжина сягала 30-40 см, у нижньому кінці просвердлювали 5-6 дірочок. У західних регіонах побутували різновиди сопілки — денцівка, дводенцівка, флояра, а також трембіта — довга (до 3 м) конічна дерев'яна труба без отворів. Діаметр її поступово збільшувався від 25 до 60 см, утворюючи розтруб (голосницю). Така конструкція надавала трембіті потужного звучання. У козацьких полках бойовий запал піднімала сурма — дерев'яна трубка із 7-ма дірочками і розтрубом у нижній частині. Старовинним народним інструментом була волинка (коза, дуда), що виготовлялася із овечої чи козячої шкіри, трубок, клапанів, вставлених у міх.

Улюбленими струнно-щипковими інструментами були бандура, торбан (панська бандура), поширений серед козацької старшини, панства, духовенства. Торбан мав овальний, більш витягнутий, ніж у бандури, корпус, від 30 до 60 струн та приструнків. Значного поширення набули в Україні і цимбали. Їхня резонансна коробка має форму трапеції, над верхньою декою якої натягнуто струни. На цимбалах грали, ударяючи паличками по струнах.

Література

Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%83%D0%B7%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%82%D1%80%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82

This article is from Wikipedia. All text is available under the terms of the GNU Free Documentation License.