|
Article on other languages:
|
Блюз (англ. blues) — спочатку світська сольна народна пісня з характерним настроєм, що розвинулася серед північноамериканських негрів, які мешкали уздовж ріки Міссісіпі. Він виконувався в супроводі банджо, гітари, пізніше — фортепіано або інструментального ансамблю. Згодом блюз об'єднався з народною музикою білих поселенців (яка, у свою чергу, іде коріннями в кельтську музику) і іншими стилями, і сам поділився на кілька чітко оформлених напрямків. На початку XX століття сформувався так званий класичний, або міський блюз. Типова форма клачсичного блюзу — дванадцятитактовий період з трьох фраз по чотири такти кожна (AAB); перші 4 такти — на тонічній гармоніці, по два на субдомінанті й тоніці, і по два — на домінанті й тоніці. Проте зустрічаються й інші форми. Для мелодики блюзу характерні респонсорна структура й використання блюзового ладу. У ліричних текстах безлічі блюзів знайшла відбиття тема соціального й расового гноблення. Становленню блюзу як напрямку сприяло творчість "чорного" композитора Вільяма Хенді ("Мемфіс-блюз", 1912; "Сент-луїс-блюз", 1914). Виконавцями класичних блюзів були Ма Рейні, Ч. Хілл, Б. Сміт та інші. Блюз вплинув на формування джазу й поп-музики. Елементи блюзу використали композитори XX століття. Музичні приклади
Джерела
|
This article is from Wikipedia. All text is available under the terms of the GNU Free Documentation License.